Озена – це особлива форма атрофічного захворювання порожнини носа, яка впливає на його внутрішню оболонку та кісткові структури. Ця патологія характеризується виникненням виділень зі специфічним неприємним запахом, які швидко висихають і утворюють корки. Інколи озена також відома під назвою “смердючий нежить”.
Зазвичай озена проявляється в дитячому або молодому віці і майже ніколи не відзначається у людей після 40 років. Ця патологія не часто зустрічається в українців. Варто відзначити, що особи жінки страждають озеною трохи частіше, ніж чоловіки.
Чому виникає
Незважаючи на те, що перші описи озени з’явилися вже у II столітті до нашої ери, на сьогоднішній день точні причини виникнення цієї патології і механізми її розвитку не повністю зрозумілі.
- спадкова схильність;
- деякі особливості будови зовнішнього носа;
- травми голови з пошкодженням крило-піднебінного вузла і волокон трійчастого нерва;
- проживання у низьких соціально-економічних умовах;
- вплив на організм шкідливих факторів на виробництві;
- інфекції (скарлатина, кір, дифтерія, вітряна віспа);
- гормональні розлади.
У літературі існує багато теорій, які намагаються пояснити походження озени, але жодна з них не може дати повну і вичерпну відповідь на це питання. Деякі дослідники вважають, що дистрофічні процеси, які відбуваються в носовій порожнині, можуть бути пов’язані з порушенням фізіологічної рівноваги між відділами вегетативної нервової системи. Інші вчені спрямовують увагу на можливу ендокринну дисфункцію як фактор ризику для розвитку озени. Третя група теорій вказує на можливі анатомічні особливості і спадкову схильність.
Важливо зазначити, що дослідження цього питання продовжуються, і більше досліджень потрібно для повного розуміння причин і механізмів озени.
Симптоми хвороби
Озену можна умовно розділити на 3 стадії. Перша стадія хвороби розвивається поволі і протікає малосимптомно. Початкові ознаки озени діагностуються вже в дитячому віці. У дитини з’являється хронічний нежить і утруднення дихання через ніс.
- на безпричинну загальну слабкість;
- зниження апетиту;
- часті головні болі;
- поганий сон.
Вже в цей період слизова оболонка носової порожнини стоншується і стає блідою. Незабаром виділення набувають гнійний характер і відштовхуючий запах. Перший час цей запах турбує хворого, але поступово гострота нюху у нього знижується і розвивається необоротна аносмія (пошкодження рецепторів органу нюху).
- закладеність носа і неможливість повноцінно дихати через нього;
- наявність рясного в’язкого відокремлюваного і великої кількості гнійних кірок в порожнині носа з характерним смердючим запахом;
- повна відсутність здатності розрізняти запахи;
- часткова втрата смаку;
- больові відчуття в області зовнішнього носа і параназальних синусів;
- періодичні кровотечі з носа.
- недорозвинення лицьового скелета;
- зміни слизової оболонки і структур внутрішнього носа атрофічного характеру;
- скупчення в його порожнині зеленувато-жовтих або брудно-сірих кірок (максимально в середніх відділах);
- збільшення ширини загального носового ходу.
Характерною особливістю озени є швидке поширення патологічного процесу вниз по дихальних шляхах, що може включати ураження глотки, гортані та трахеї.
Термінальна стадія цієї хвороби, зазвичай виникаючи після 40 або навіть 50 років, характеризується поступовим зникненням смердючого запаху з носа, одночасно з припиненням утворення корок і виділень з носа. Проте виражена атрофія слизових оболонок та інші зміни в структурах щелепно-лицьової зони залишаються незмінними протягом всього життя пацієнта.
У рідкісних випадках озена може мати атиповий перебіг і вражати лише одну частину носа (зазвичай при наявності вираженої девіації носової перегородки) або обмежуватися локальною ділянкою слизової оболонки.
Можливі ускладнення
Озена – досить важке захворювання, яке не обмежується тільки ураженням порожнини носа.
- ураження глотки і гортані;
- хронічне запалення навколоносових синусів (гайморового, лобного, гратчастого);
- патологія органа зору (кон’юнктивіт, кератит, блефарит);
- запальні захворювання євстахієвої труби і середнього вуха;
- приглухуватість;
- дисфункція шлунково-кишкового тракту (обумовлена постійним заковтуванням гнійного відокремлюваного);
- захворювання органів дихання (формування бронхоектазів, бронхопневмонії);
- неврологічні ускладнення (вегетативні розлади, краниоцефальні больові синдроми);
- психологічні розлади (схильність до депресії, апатія, ізоляція від суспільства).
Принципи діагностики
- типових клінічних проявів;
- історії хвороби;
- даних, отриманих фахівцем під час огляду (риноскопії) та обстеження.
Труднощі в діагностиці можуть виникати в дебюті хвороби, коли її прояви неспецифічні. Таких пацієнтів тривало і наполегливо лікують від хронічного нежитю, і тільки коли в порожнині носа з’являються кірки з характерним запахом, діагноз не викликає сумнівів.
- хронічний неспецифічний риніт;
- хронічні гнійні синусити;
- риногенні прояви при сифілісі;
- посттравматичний остеомієліт;
- пухлина в стадії розпаду.
Тактика ведення хворих
Етіотропне лікування смердючого нежитю не розроблено. Тому всі лікувальні заходи носять патогенетичний і симптоматичний характер.
- щоденний туалет носа (промивання фізіологічним розчином натрію хлориду);
- місцеве застосування протеолітичних ферментів (розм’якшує кірки і полегшує їх видалення);
- використання для промивання носа антисептичних і лужних розчинів;
- зрошення слизової носа різними вітамінізованими маслами;
- курсовий прийом антибіотиків;
- вплив фізичними факторами (ендоназальний електрофорез, УФО, лазеротерапія).
Причому гігієна порожнини носа повинна здійснюватися регулярно (щодня) до періоду згасання клінічних симптомів.
При тяжкому перебігу озени можуть застосовуватися хірургічні методи лікування. Їх метою є зменшення об’єму порожнини носа (переміщення його бічних стінок до перегородки, введення аутотрансплантатів в підслизову тканину перегородки) і зволоження його слизової оболонки.
До якого лікаря звернутися
Лікування озени зазвичай проводиться ЛОР-лікарем, а також може включати консультації фізіотерапевта, венеролога, ортопеда і онколога. У важких випадках, коли існує необхідність у хірургічному втручанні, може бути запрошений щелепно-лицьовий хірург.
Прогноз для пацієнтів може бути поганим, оскільки ця патологія порушує їх звичне життя і може призводити до різних ускладнень і психічних розладів. Лікування озени може бути важким завданням, але воно є єдиною можливістю покращити якість життя таких хворих і зняти неприємні симптоми. Важливо вчасно звертатися до фахівців і дотримуватися рекомендацій лікаря для досягнення найкращого результату лікування.
