Дихальна недостатність у дітей: причини, симптоми, невідкладна допомога

Дихальна недостатність (ДН) – патологічний стан, обумовлений невідповідністю можливостей апарату зовнішнього дихання метаболічним потребам організму і характеризується порушенням нормального газового складу крові. Це не самостійна нозологія, а синдром, що ускладнює перебіг безлічі захворювань. У більшості випадків дихальна недостатність у дітей є гострою, тому в даній статті мова піде саме про цю патології.

Причини і механізми розвитку

ДН у дітей розвивається при порушенні злагодженої роботи механізмів, що забезпечують процес зовнішнього дихання і газообміну:

  • центральної і периферичної регуляції функції органів дихання;
  • нормальної прохідності респіраторного тракту;
  • проникності альвеолярно-капілярної мембрани;
  • функціонування малого кола кровообігу.

Патологія регуляції дихання і обструкція повітроносних шляхів призводить до зниження легеневої вентиляції, затримці вуглекислого газу в тканинах і підвищення його вмісту в крові (гіперкапнія).

Внутрішньо легеневе шунтування крові при розладах кровообігу в малому колі, а також зміна проникності мембрани між альвеолами і капілярами, супроводжується недостатньою оксигенацією тканин та зниженням вмісту кисню в крові (гіпоксемія).

Причини цього стану можуть бути різними. Для кожного віку вони свої. Так, в період новонародженості частіше зустрічається синдром дихальних розладів, у дітей 7-12 років – бронхіальна астма. Нижче зупинимося на найбільш поширених захворюваннях, протягом яких ускладнюється дихальна недостатність:

  • гострий респіраторний дистрес-синдром;
  • важка пневмонія;
  • обструкція дихальних шляхів (епіглотит, стенозуючий ларинготрахеїт, дифтерія, бронхіт, бронхіоліт, чужорідне тіло, параліч голосових зв’язок);
  • набряк легенів;
  • інгаляції токсичних газів;
  • травма грудної клітини з контузією легенів;
  • масивний плевральний випіт;
  • пневмоторакс;
  • інтерстиціальні хвороби легенів;
  • муковісцидоз;
  • прийом лікарських засобів, що впливають на дихальний центр (барбітурати, опіати);
  • порушення нейром’язової регуляції акту дихання (правець, ботулізм, міастенія);
  • пригнічення центральної нервової системи будь-якого генезу (кома, черепно-мозкова травма);
  • демієлінізуючі захворювання;
  • аномалії грудної клітини.

Крім того, до виникнення дихальних розладів привертають деякі особливості дитячого організму:

  • відносно вузькі дихальні шляхи;
  • будова грудної клітини;
  • слабкий розвиток дихальної мускулатури;
  • фізіологічне тахіпное та ін.

Класифікація

У клінічній практиці дихальну недостатність прийнято розділяти на 3 види з урахуванням патоморфологічних механізмів:

  • гіпоксемічна (характеризується відносно нормальною вентиляцією, але недостатньою оксигенацією тканин і зниженням парціального тиску кисню в крові менше 60 мм рт. ст.; розвивається при порушенні вентиляційно-перфузійних відносин, шунтуванні);
  • гіперкапнічна (зустрічається при патології респіраторного тракту, дихальної мускулатури і грудної клітини; головним механізмом її розвитку є порушення вентиляції і збільшення парціального тиску вуглекислого газу в крові вище 50 мм рт. ст.);
  • змішаний.

Основні симптоми

Клінічні прояви дихальної недостатності різноманітні і залежать від етіології і впливу порушень газообміну на функції і стан життєво важливих органів. При цьому специфічної симптоматики не існує. Найбільш часто у таких дітей виявляються:

  • порушення загального стану у вигляді слабкості, пітливості;
  • дихальні розлади (зміна частоти і глибини дихання, апное, роздування крил носа, участь в акті дихання допоміжної мускулатури, ціаноз, «свистяче дихання, ослаблення або відсутність дихальних шумів);
  • порушення функціонування серцево-судинної системи (тахі – або брадикардія, підвищення або зниження артеріального тиску, аритмія, парадоксальний пульс);
  • патологія центральної нервової системи (респіраторна енцефалопатія, кома, судоми).

У клінічній картині дихальної недостатності в міру її прогресування можна виділити 3 стадії:

  • компенсація;
  • субкомпенсація;
  • декомпенсація.

На першій з них порушення газообміну компенсуються посиленою роботою дихальних м’язів і всього апарату зовнішнього дихання. В цей період спостерігається:

  • задишка;
  • зміна співвідношення між вдихом і видихом;
  • западання податливих місць грудної клітки на вдиху (міжреберних проміжків, нижньої частини грудини, надключичних ямок).

На другій стадії організм вже повністю не справляється з наростаючою гіперкапнією і гіпоксемією. У хворих з’являються ознаки централізації кровообігу і серцево-судинні розлади:

  • блідість шкіри;
  • ціаноз;
  • тахікардія;
  • артеріальна гіпертензія.

Стадія декомпенсації зумовлена тканинною гіпоксією та метаболічним ацидозом. Для неї характерно:

  • зниження артеріального тиску і частоти серцевих скорочень;
  • аритмія;
  • порушення свідомості (кома);
  • судома;
  • зупинка дихання.

Часто при гострій ДН в організмі дитини не встигає спрацьовувати механізми компенсації, тому клінічна картина захворювання залежить від концентрації в крові і тканинах кисню і вуглекислого газу.

Клінічні ознаки дихальної недостатності розрізняються в залежності від віку. У дошкільнят і школярів легко діагностувати ознаки втоми, слабкості, порушення інтелектуальної функції. У грудних дітей найчастіше спостерігається зниження активності, дратівливість і судоми.

Обструкція дихальних шляхів у дітей

Однією з найчастіших причин гострої ДН у дітей вважається обструкція дихальних шляхів, що перешкоджає нормальному газообміну. В основі цього стану можуть лежати різні захворювання і пошкодження.

При гострому епіглотиті на початку захворювання домінують симптоми гострої респіраторної інфекції (лихоманка, інтоксикація, порушення фонації, біль у горлі). Однак протягом декількох годин вони прогресують до повної непрохідності гортані. При цьому дитина знаходиться у вимушеному положенні (сидячи з максимально розігнутим шийним відділом хребта) зі стридорозним диханням і рясною слинотечею. Її стан розцінюється як важкий, що вимагає надання екстреної медичної допомоги.

Стенозуючий ларинготрахеїт виникає у дітей дошкільного віку в перші 24-48 годин респіраторної інфекції (грипу, парагрипу, аденовірусної інфекції). Безпосередньою причиною дихальних розладів є набряк гортані нижче рівня голосової щілини, що призводить до зменшення діаметра дихальних шляхів і зростанням опору току повітря. При прогресуванні патологічного процесу можливе порушення газообміну з розвитком гіпоксемії, накопиченням вуглекислого газу в організмі і навіть асфіксія.

Першими симптомами захворювання є осиплість голосу і нападоподібний кашель (так званий гавкаючий). У міру наростання набряку утруднюється вдих, дихання стає гучним, в ньому бере активну участь допоміжна мускулатура. Виразність клінічних проявів залежить від ступеня стенозу:

  • при 1 ступені у дитини спостерігається інспіраторна задишка, загальне занепокоєння;
  • 2 ступінь проявляється стридорозним диханням (яке чутно на відстані), збудженням, непостійним ціанозом, втягненням податливих місць грудної клітини на вдиху;
  • при 3 ступені задуха стає більш вираженою, дихання стає аритмічним, свідомість – змішаною; з’являється постійний акроціаноз, порушення серцевого ритму;
  • 4 ступінь характеризується поверхневим диханням, розлитим ціанозом, брадикардією, комою і асфіксією.

Ефективність лікувальних заходів при стенозуючому ларинготрахеїті залежить від своєчасності їх проведення. При стенозі 1-2 ступеня достатньо призначення кортикостероїдів, антибіотиків, оксигенотерапії. При наростаючій дихальній недостатності дози гормонів збільшуються, може виникати потреба в інтубації трахеї і ШВЛ.

У ряді випадків нормальному току повітря в респіраторному тракті перешкоджає синдром гострої бронхіальної обструкції, який спостерігається при таких патологічних станах:

  • обструктивний бронхіт і бронхіоліт;
  • пневмонія;
  • бронхіальна астма;
  • отруєння сполуками фосфору та ін.

Основними механізмами бронхіальної обструкції при цих захворюваннях є:

  • спазм гладком’язових волокон бронхів;
  • дискінезія бронхів;
  • виражений набряк їх стінки;
  • посилена секреція слизового секрету бронхіальними залозами;
  • його накопичення в просвіті бронхів і засихання в кірки.

Обструктивний бронхіт частіше виявляється у дітей молодшого віку, бронхіоліт – переважно у дітей першого року життя. Захворювання має гострий початок з лихоманки, задишки і занепокоєння. Над поверхнею легенів вислуховуються сухі свистячі хрипи на тлі ослабленого дихання.

Гострий напад бронхіальної астми також призводить до розвитку дихальної недостатності. Клінічно він проявляється утрудненим або свистячим диханням, утрудненням видиху, спастичним кашлем. Тяжкість нападу може бути різною. При важкому його перебігу хворі збуджені, налякані, займають вимушене положення. Свистяче дихання чутно на відстані. Спостерігається різко виражена експіраторна задишка. З метою купірування цього нападу призначаються бронхолітичні засоби і кортикостероїди для інгаляційного застосування. У важких випадках доводиться вдаватися до системного введення стероїдних гормонів і інтенсивної терапії.

Діагностика

Запідозрити наявність ДН у дитини лікар може на підставі клінічних даних і результатів об’єктивного обстеження. Якщо у нього з’явилися підозрілі симптоми, то для підтвердження діагнозу необхідно провести аналіз газового складу крові. При цьому важливо визначити:

  • парціальний тиск кисню і вуглекислого газу;
  • сатурацію гемоглобіну киснем (насичення);
  • рН крові;
  • додатково – карбокси – і метгемоглобін.

Слід зазначити, що у зв’язку з різними проявами дихальної недостатності на етапі діагностики можуть виникати труднощі у правильній оцінці тяжкості стану пацієнта. В даний час для цього використовуються спеціальні шкали:

  • Сільвермана (використовується в діагностиці респіраторного дистрес-синдрому);
  • Флетчера (застосовується при бронхіоліті);
  • Даунса (необхідна для оцінки тяжкості нападу бронхіальної астми) та ін.

Принципи лікування

Основними напрямками лікування ДН у дітей вважаються:

  • усунення її причини;
  • нормалізація прохідності повітроносних шляхів і газообміну;
  • корекція виявлених розладів.

Так, для усунення механічної обструкції респіраторного тракту необхідно витягти сторонній предмет, при пневмонії та інших інфекційних процесах ефективно призначення антибіотиків, при плевриті і пневмотораксі необхідно дренування плевральної порожнини.

Всі лікувальні заходи, що проводяться при дихальній недостатності, можна умовно розділити на загальні і специфічні. Суть перших полягає в забезпеченні правильного догляду за дитиною:

  • підтримання нормальної температури тіла;
  • надання хворому найбільш вигідного положення (напівсидячи, лежачи на животі);
  • достатнє харчування і підтримання водного балансу;
  • профілактика інфекцій.

До заходів специфічного характеру можна віднести:

  • забезпечення прохідності дихальних шляхів (аспірація вмісту ротоглотки і установка воздуховода, застосування бронхолітиків, інтубація трахеї, трахеостомія);
  • оксигенотерапія (здійснюється через носові канюлі або прості маски з метою нормальної оксигенації тканин);
  • введення лікарських речовин в організм інгаляційним шляхом;
  • респіраторна підтримка (ШВЛ).

Прогноз


Прогноз при дихальній недостатності у дітей визначається її причиною, тяжкістю перебігу і термінами надання медичної допомоги. При своєчасному виявленні даної патології і адекватному лікуванні стан хворих швидко поліпшується. При важкій дихальній недостатності і неможливості усунути вплив етіологічного фактора прогноз досить серйозний.

При появі у дитини перших ознак гострої дихальної недостатності (задишки в спокої, утруднення при диханні) необхідно викликати швидку допомогу. Надалі потрібна госпіталізація в інфекційний або пульмонологічний стаціонар.

Оцініть статтю, будь ласка!
ПоганоНе дужеМоже бутиДобреПрекрасно! (1 оцінили, середня: 5,00 з 5)
Loading...

Коментарі