Трихомоніаз: симптоми, лікування

Трихомоніаз – інфекційне захворювання, викликане найпростішими мікроорганізмами трихомонадами з переважною локалізацією патологічного процесу в органах сечостатевої системи людини. Ця патологія є лідером і займає перше місце в структурі всіх інфекційних захворювань, які передаються статевим шляхом, як у чоловіків, так і у жінок.

Які бактерії викликають трихомоніаз?

Збудником трихомоніазу є мікроорганізм, який відноситься до найпростіших, рід трихомонад. Це невеликий одноклітинний мікроорганізм, що має кілька джгутиків, які забезпечують рухливість. У людини паразитує кілька видів трихомонад – кишкова, ротова та урогенітальна трихомонада. Саме цей мікроорганізм є причиною хронічної запальної патології урогенітального тракту людини. В навколишньому середовищі урогенітальна трихомонада є нестійкою і гине протягом години. Згубно на мікроорганізм діють прямі сонячні промені і сухе повітря, антисептики у звичайній концентрації. У зв’язку з нестійкістю в навколишньому середовищі, основним шляхом проникнення трихомонад в організм людини є зараження під час статевого акту, при безпосередньому зіткненні слизових статевих органів. Основною особливістю трихомонад, яка ускладнює їх лікування, є їх висока генетична мінливість і здатність виробляти стійкість до протимікробних препаратів. Також більшість урогенітальних трихомонад є внутрішньоклітинними паразитами, що теж ускладнює діагностику та етіологічну терапію. Трихомонади виробляють ряд речовин, які є факторами агресії і визначають патогенність (схильність викликати патологічну реакцію) збудника, до них відносяться:

  • Протеази і гіалуронідаза – ферменти, які розщеплюють молекулярні зв’язки білків клітинного матриксу, полегшують проникнення трихомонад в більш глибокі шари тканин.
  • Фібронектин – специфічна білкова речовина, яка забезпечує прикріплення трихомонад до клітин урогенітальної системи людини.
  • Антитрипсин – речовина, що захищає трихомонади від фагоцитозу і розщеплення ферментами клітин імунної системи (макрофаги і лейкоцити).
  • Гемолітичний фактор – викликає руйнування еритроцитів в області паразитування трихомонад.

У різних підвидів збудників урогенітального трихомоніазу, кількість і співвідношення факторів агресії різна, що визначає тяжкість протягом появи клінічних симптомів патології.

Як трихомоніаз передається?

Основним джерелом інфекції при урогенітальному трихомоніазі є хвора людина (в тому числі і при безсимптомному перебігу патології) і носій трихомонад. Зараження здорової людини відбувається при безпосередньому контакті слизових статевих органів (головка статевого члена або піхва), так як інфекція є дуже нестійкою в зовнішньому середовищі (описані поодинокі випадки контактно-побутового шляху передачі інфекції при користуванні одним рушником в сауні). Зараження відбувається при незахищеному статевому контакті (без використання презервативів). Інфікованість є високою, що пов’язано зі значною мінливістю мікроорганізму, розвитку його стійкості до протимікробних препаратів та безсимптомним перебігом патології урогенітального тракту. Вважається, що інфікованість у жінок трохи вища, ніж у чоловіків.

Як розвивається захворювання?

Вхідними воротами інфекції є слизова оболонка статевих органів. Проникнення відбувається через головку статевого члена у чоловіків або піхву у жінок. Потім поступово трихомонади розмножуються і завдяки дії факторів агресії поширюються на органи сечостатевої системи. У чоловіків вони паразитують у передміхуровій залозі, сечовому міхурі, яєчках. У жінок переважно вражається сама піхва, залози зовнішніх статевих органів, малі статеві губи, придатки матки, яєчники і труби. В області паразитування трихомонад розвивається вогнище запальної інфільтрації, що складається з клітин імунної системи і самих мікроорганізмів. Трихомонади частково паразитують всередині клітин імунної системи, що ускладнює процес лікування і формування імунної відповіді. Тому після перенесеної інфекції імунітет не формується і можливе повторне зараження.

Симптоми трихомоніазу

Залежно від реактивності організму людини і підвиду трихомонад, урогенітальний трихомоніаз може протікати безсимптомно або з розвитком клінічної картини. Інкубаційний період цієї інфекційної патології становить від одного тижня до місяця. Вона характеризується певними статевими відмінностями.

Симптоми урогенітального трихомоніазу у жінок

  • Поява виділень з піхви – вони зазвичай мають жовтий або білий колір, є непрозорими і мають неприємний запах.
  • Гіперемія зовнішніх статевих органів – почервоніння за рахунок запальної реакції, що супроводжується посиленим припливом крові до місця паразитування трихомонад.
  • Сверблячка в області піхви, великих і малих статевих губ.
  • Больові відчуття під час заняття сексом.
  • Дизурія – болючість, печіння, що виникає при сечовипусканні.
  • Хронічний біль внизу живота.

Вираженість і комбінація появи симптомів у кожної жінки є різними.

Симптоми урогенітального трихомоніазу у чоловіків

У чоловіків протікає безсимптомно. У разі розвитку клінічної форми даної інфекційної патології, розвиваються кілька основних симптомів:

  • Виділення з уретри (сечовипускальний канал), які можуть мати жовтуватий відтінок або білий колір.
  • Сечовипускання супроводжується розвитком болю або печіння в області сечового міхура і сечовипускального каналу.
  • Симптоми простатиту (запалення передміхурової залози) – біль внизу живота в області сечового міхура, порушення еякуляції (частіше у вигляді передчасного сім’явиверження), утруднення сечовипускання.

З усіх симптомів при розвитку урогенітального трихомоніазу у чоловіків найбільш часто розвивається симптоматика гострого або хронічного простатиту.

Ускладнення

Основним ускладненням урогенітального трихомоніазу є хронічний довічний перебіг інфекції. Це, в свою чергу, може призвести до поступового розвитку чоловічого або жіночого безпліддя, пов’язаного з постійним запаленням тканин органів сечостатевої системи. У жінок урогенітальний трихомоніаз може спровокувати спайковий процес в трубах з подальшою неможливістю завагітніти або розвитку позаматкової вагітності. Розвиток урогенітального трихомоніазу у вагітної жінки може привести до ряду ускладнень, які залежать від терміну вагітності, на якому відбулася маніфестація інфекції. До них відносяться:

  • Викидні при розвитку інфекції на ранніх етапах вагітності.
  • Вади розвитку плода – результат подолання трихомонадами плацентарного бар’єру та їх паразитування в клітинах плода.
  • Затримка внутрішньоутробного розвитку плода, відставання в рості і розвитку плоду до його народження з невідповідністю віку. Це відбувається при паразитуванні збудника урогенітального трихомоніазу у клітинах плаценти з розвитком запалення в ній і погіршенням кровообігу.
  • Вроджена урогенітальна інфекція дитини, викликана її зараженням на більш пізніх термінах вагітності.

У зв’язку з можливим розвитком порушень розвитку плода при маніфестації урогенітального трихомоніазу під час вагітності, для жінки дуже важливо пройти лабораторне дослідження на етапі планування вагітності. Це дасть можливість пройти етіотропне лікування з знищенням інфекції сечостатевої системи жінки.

Діагностика

Через обмеженість клінічних проявів сечостатевого трихомоніазу, основоположним в його діагностиці є лабораторне дослідження з метою виявлення та верифікації збудника. Для цього застосовуються такі методики:

  • Фазово-контрастна або темнопольна мікроскопія нативного мазка, взятого з статевих органів чоловіка або жінки – в цьому випадку вдається безпосередньо побачити характерних збудників.
  • Мікроскопія мазка, пофарбованого спеціальними аніліновими барвниками.
  • Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) – сучасна методика, при проведенні якої в біологічному матеріалі визначається ДНК (гени) урогенітальних трихомонад. Ця методика є чутливою і дозволяє виявити збудника навіть при невеликій кількості його клітин в матеріалі.
  • Посів культури мікроорганізмів на спеціальні живильні середовища збагачення з подальшою їх ідентифікацією.

Додатково для оцінки наявності і вираженості структурних і функціональних змін в органах сечостатевої системи проводиться ультразвукове обстеження, загальний аналіз крові і сечі. Особливо важливо проводити ці дослідження перед планованою вагітністю, що дасть змогу спрогнозувати її перебіг.

Лікування трихомоніазу

Терапія урогенітального трихомоніазу проводиться в амбулаторних умовах. Лікування є комплексним з індивідуальним підходом до кожного пацієнта, корекція терапевтичних засобів проводиться залежно від підвиду збудника та порушень функціонального стану органів сечостатевої системи. Етіотропна терапія сечостатевого трихомоніазу спрямована на повне знищення збудника і звільнення організму від нього. Для цього використовуються хіміопрепарати з активністю щодо трихомонад, до них відносяться:

  • Метронідазол для системного прийому у вигляді таблеток.
  • Метронідазол для локального лікування урогенітального трихомоніазу у жінок у вигляді вагінальних свічок.
  • Імунотерапія – заходи, спрямовані на активізацію клітинної і гуморальної ланки імунітету щодо звільнення органів сечостатевої системи від трихомонад. Для цього застосовуються лікарські засоби, що володіють імуномодулюючою дією. Їх починають приймати лише після призначення лікаря і проведеного додаткового дослідження функціонального стану імунітету і відсутності побічних ефектів або індивідуальної непереносимості лікарських засобів.

Тривалість етіотропної терапії урогенітального трихомоніазу визначається індивідуально. Дуже важливо повністю звільнити організм від збудника, так як припинення лікування на більш ранніх етапах може призвести до хронічного перебігу патології. Надалі це ускладнить етіотропну терапію, так як решта трихомонад стають нечутливими до метронідазолу. В середньому курс етіотропного лікування становить 7-10 днів при гострому перебігу інфекції і близько 2-3 тижнів в разі хронічного перебігу процесу. Патогенетичне лікування урогенітального трихомоніазу спрямоване на зниження вираженості запального процесу в органах сечостатевої системи і поліпшення їх функцій. Для цього лікар призначає протизапальні засоби, у чоловіків застосовується масаж простати. Також корисними при цій інфекційної патології є рослинні сечогінні засоби, які «механічно» вимивають трихомонади із сечовивідних шляхів та сечового міхура. Жінкам також показані місцеві антисептичні засоби у вигляді спринцювань піхви.

Профілактика

Специфічної профілактики урогенітального трихомоніазу у вигляді вакцинації не існує. Також імунітет не формується після перенесеної інфекції. Тому дуже важлива роль у запобіганні зараження і розвитку захворювання належить загальним профілактичним заходам, до яких відносяться культура статевого життя, виключення частої зміни статевих партнерів і використання засобів індивідуального захисту. Захищений статевий акт допомагає в 99% випадків запобігти зараженню трихомонадами і іншими збудниками інфекцій, що передаються статевим шляхом. У першу чергу це стосується невиліковних захворювань – ВІЛ / СНІД та вірусних гепатитів. Також на тлі урогенітального трихомоніазу, ризик зараження іншими інфекціями, які передаються статевим шляхом значно вищий.

Оцініть статтю, будь ласка!
ПоганоНе дужеМоже бутиДобреПрекрасно! (1 оцінили, середня: 5,00 з 5)
Loading...

Коментарі