Кажуть, що сльози – це хороший спосіб зняти стрес і змусити свій організм виробляти гормони радості. Розбираємося, чи так це з наукової точки зору.
Чому ми плачемо?
Вчені точно не знають: ця тема слабо вивчена. Загадка ускладнюється через те, що людина – єдиний біологічний вид, який плаче через емоції. Однак є кілька гіпотез:
Дорослі люди роблять це з тієї ж причини, що і немовлята. Привертають до себе увагу, просять підтримки і допомоги, повідомляють оточуючим: мені погано. Однак залишається питання: чому люди плачуть навіть наодинці з собою?
І найпопулярніша: сльози допомагають нам впоратися з емоційним навантаженням. “Ридання послаблюють гіркоту мук”. У 1986 році навіть провели дослідження: автори 94% статей про плачі стверджували, що так і є.
Чи правда це?
Ні. Сучасні дослідження показують зворотне: найчастіше після сліз люди відчувають себе ще гірше. Катарсису або взагалі не відбувається, або він досить слабкий.
Марно дивитися сумні фільми, щоб підняти собі настрій – зазвичай він після такого тільки погіршується (однак є наукова робота, яка показує протилежне: спочатку стає гірше, але потім – значно краще).
Чому тоді мені дійсно стає легше?
Це може пояснити недавнє дослідження австралійських психологів. Вони запропонували добровольцям 40 можливих тверджень: від «плач приносить полегшення» до «плач робить людину слабкою». Учасники оцінювали справедливість висловлювань за шкалою від 1 до 7.
- Поплакати одному корисно.
- Полакать одному марно.
- Плакати на людях шкідливо – можуть засудити.
Тобто серед учасників не було ні явно негативної, ні явно позитивної думки про плач. Вчені припустили, що тут може діяти динамічний взаємозв’язок: люди, яким сльози здаються корисними, страждають від них менше, і навпаки. Від поглядів на емоції залежить вплив цих самих емоцій.
Цю гіпотезу підтверджує той факт, що жінки в середньому плачуть 5,3 рази на місяць, а чоловіки – лише 1,3 рази. Або що в країнах, де суспільство терпиміше ставиться до сліз, люди плачуть більше. Однак сказати щось напевно поки що складно – вченим ще належить вивчити природу наших сліз і нарешті відповісти на питання: чи не зашкодить нашому здоров’ю черговий перегляд «Титаніка»?
