Еозинофільна пневмонія (ЕП) – це рідкісна легенева хвороба, яка може бути надзвичайно важкою для пацієнтів, але часто лишається не діагностованою. Вона відзначається збільшеною кількістю еозинофілів у легенях, що викликає запалення і може призвести до серйозних ускладнень. Хоча ЕП є рідкісною, розуміння її симптомів та діагностики важливе для забезпечення належного лікування.
У цій статті ми детальніше розглянемо симптоми, причини та методи діагностики еозинофільної пневмонії, а також обговоримо можливі терапевтичні підходи для контролю цієї рідкісної хвороби.
Якщо ви або кого-небудь, кого ви знаєте, стикаєтесь з підозрою на ЕП, ця інформація стане корисною для вас у подальшому розумінні та управлінні цією хворобою.
Причини
- Еозинофільна пневмонія може розвиватися як наслідок алергічної реакції на певні алергени, такі як пилок рослин, грибки, домашні тварини або хімічні речовини.
- Деякі лікарські препарати можуть викликати еозинофільну пневмонію як побічний ефект. Це може стосуватися антибіотиків, антиепілептичних засобів, препаратів для лікування серцево-судинних захворювань і інших медикаментів.
- Деякі інфекції, такі як гельмінтні інвазії (паразитарні зараження), можуть викликати еозинофільну пневмонію через імунну реакцію організму на паразитів.
- Деякі аутоімунні захворювання, такі як ревматоїдний артрит або синдром Шегрена, можуть спричинити розвиток еозинофільної пневмонії.
- Інші можливі причини включають в себе токсичні речовини, які можуть потрапити в легені через інгаляцію або через контакт з робочими речовинами.
Важливо відзначити, що точна причина еозинофільної пневмонії може бути складною для встановлення, і для діагностики та лікування цього захворювання потрібна консультація лікаря-пульмонолога або іншого спеціаліста.
У деяких випадках причини хвороби з’ясувати не вдається.
Основи патогенезу
Механізм розвитку патологічного процесу при еозинофільній пневмонії пов’язаний з функціональною активністю скупчених в легеневій тканині еозинофілів, які надають як захисну, так і іммунопатологічну дію.
- пошкоджують ворсинки епітелію бронхіального дерева;
- порушують мукоциліарний кліренс;
- викликають запалення;
- активують вивільнення біологічно активних речовин з клітин;
- підвищують агрегацію тромбоцитів і сприяють порушенню мікроциркуляції.
Надалі розвивається імунокомплексна або алергічна реакція негайного типу.
Синдром Леффлера
Для цього синдрому характерне утворення в легенях минущих інфільтратів, що містять велику кількість еозинофільних гранулоцитів і підвищена концентрація цих клітин у крові.
- сухий кашель;
- підвищення температури тіла до 38 градусів;
- надмірна пітливість;
- загальна слабкість;
- зниження працездатності;
- шкірний свербіж;
- рецидивуюча кропив’янка або набряк Квінке;
- кровохаркання (при глистових інвазіях).
- притуплення перкуторного звуку над зоною інфільтрату;
- ослаблене везикулярне дихання і вологі хрипи;
- високий рівень еозинофілів у крові та підвищена концентрація імуноглобуліну Е.
Однак патологічний процес має швидку динаміку, всі фізикальні симптоми швидко зменшуються і зникають.
На рентгенівських знімках синдрому Леффлера можна виявити плями інфільтрації різних розмірів, які мають нечіткі контури та вражають окремі ділянки легень. Ці ознаки характеризуються своєрідною “летючістю”, оскільки через тиждень плями можуть розчинитися самі собою. У рідкісних випадках вони можуть залишитися на рентгенограмі протягом 3-4 тижнів, а потім зникнути, не залишивши жодних слідів.
Частина хворих, які страждають на синдром Леффлера, може не відчувати жодних симптомів, і захворювання може випадково виявитися під час медичного обстеження.
Гостра еозинофільна пневмонія
Дана патологія частіше зустрічається у чоловіків у віці 20-40 років. Вона розвивається гостро, може асоціюватися зі Снідом, інгаляцією промислових і побутових полютантів, тютюнового диму.
- непродуктивним кашлем;
- вираженою задишкою;
- лихоманкою;
- дифузною або інтерстиціальною інфільтрацією в обох легенях на рентгенограмі;
- часто поєднується з двостороннім плевральним випотом;
- у важких випадках протікає за типом респіраторного дистрес-синдрому з загрозливою життю дихальною недостатністю.
При цьому еозинофілія в крові може бути відсутнім. Але в легень еозинофіли інфільтрують альвеоли, бронхіоли, інтерстицій, що виявляється при гістологічному дослідженні біоптатів легеневої тканини.
Слід зазначити, що для пневмонії такого генезу не характерні рецидиви. Тривалість захворювання складає не більше 1 місяця.
Хронічна еозинофільна пневмонія
Цей вид пневмонії частіше розвивається у жінок у віці 40-50 років на тлі давно існуючих алергічних захворювань бронхіальної астми, алергічного риніту, атопічного дерматиту.
- кашель;
- задишка і напади утрудненого дихання;
- нічні поти;
- тривалий субфебрилітет;
- інтоксикація;
- слабкість;
- зниження працездатності;
- втрата апетиту;
- схуднення.
При цьому на поверхні легень можна вловити вологі та сухі хрипи, а рентгенограма відображає невиразні області інфільтрації з різною щільністю. Ці патологічні зміни частіше виявляються в верхній частині легень. У деяких випадках можлива диссемінація патологічного процесу та наявність плеврального випоту.
Аналіз крові часто вказує на запалення, що відображається в підвищеному рівні ШОЕ та наявності лейкоцитозу. Важливою характеристикою є підвищений рівень імуноглобуліну E. Еозинофілія в крові не завжди спостерігається, але в біоптатах легень кількість еозинофілів перевищує 25%.
Важливо відзначити, що на відміну від гострої еозинофільної пневмонії, синдром Леффлера триває протягом більше 2 місяців і може виявляти рецидивуючий перебіг.
Принципи діагностики та лікування
Діагностика еозинофільної пневмонії вимагає ретельного аналізу клінічних і лабораторних даних, а також збору алергологічного анамнезу.
У процесі діагностики важливо враховувати, що досліджуються не лише кров, але й відбитки слизової носа, мокротиння та промивні води бронхів. У сумнівних випадках може бути необхідна біопсія легеневої тканини та підгістологічне дослідження. Підтвердження діагнозу зазвичай базується на характерних рентгенологічних змінах та високій концентрації еозинофілів у крові або біопсійному матеріалі з бронхів.
Лікування еозинофільної пневмонії спрямоване на усунення причини (якщо це можливо) та полегшення патологічних симптомів.
В першу чергу, важливо уникати контакту з алергеном. У лікуванні застосовуються антигістамінні засоби та кортикостероїди. Дози і тривалість гормональної терапії визначаються в залежності від важкості патологічного процесу.
Якщо еозинофільна пневмонія виникла через гельмінтози або мікози, то лікар призначить відповідне антіпаразитарне або антимікотичне лікування.
До якого лікаря звернутися
При підозрі на ураження легень важливо провести комплексну консультацію у алерголога, пульмонолога та, можливо, інфекціоніста та дерматолога для точної діагностики та визначення оптимального плану лікування.
Ефективне лікування еозинофільної пневмонії та усунення її причини може призвести до швидкого зникнення симптомів та розсмоктування патологічних вогнищ в легенях. Важливо зазначити, що іноді можливе спонтанне видужання без медичного втручання, але належна медична діагностика та лікування є надзвичайно важливими для досягнення оптимальних результатів та попередження можливих ускладнень.
