Дихальна недостатність є серйозним станом, який може виникнути у дітей будь-якого віку. Ця проблема вимагає негайної уваги і лікування, оскільки вона може бути спричинена різними факторами та мати серйозні наслідки для здоров’я дитини.
Однією з основних причин дихальної недостатності у дітей є респіраторні інфекції, такі як бронхіоліт або запалення легень. Інші фактори, які можуть спричиняти дихальну недостатність, включають алергічні реакції, астму, травми грудної клітки, а також патології серця та легень.
Симптоми дихальної недостатності у дітей можуть включати втрату дихального ритму, блідість шкіри, ціаноз (синювате забарвлення губ та нігтів). Швидка діагностика та лікування є важливими для запобігання подальшому загостренню стану та покращенню стану дитини.
Лікування дихальної недостатності у дітей може включати використання кисневої терапії, бронходилататорів, антибіотиків у разі інфекційного компоненту та інших методів, спрямованих на полегшення дихання та усунення причин стану. Точний метод лікування залежить від діагнозу та важливості ситуації. Якщо вчасно вжити заходів, більшість дітей з дихальною недостатністю може відновитися повністю і підтримувати своє здоров’я належним чином.
Причини і механізми розвитку
- центральної і периферичної регуляції функції органів дихання;
- нормальної прохідності респіраторного тракту;
- проникності альвеолярно-капілярної мембрани;
- функціонування малого кола кровообігу.
Патологія регуляції дихання і обструкція повітроносних шляхів призводить до зниження легеневої вентиляції, затримки вуглекислого газу в тканинах і підвищення його вмісту в крові (гіперкапнія).
Внутрішньо легеневе шунтування крові при розладах кровообігу в малому колі, а також зміна проникності мембрани між альвеолами і капілярами, супроводжується недостатньою оксигенацією тканин та зниженням вмісту кисню в крові (гіпоксемія).
Причини цього стану можуть бути різними. Для кожного віку вони свої. Так, в період новонародженості частіше зустрічається синдром дихальних розладів, у дітей 7-12 років – бронхіальна астма.
- гострий респіраторний дистрес-синдром;
- важка пневмонія;
- обструкція дихальних шляхів (епіглотит, стенозуючий ларинготрахеїт, дифтерія, бронхіт, бронхіоліт, чужорідне тіло, параліч голосових зв’язок);
- набряк легенів;
- інгаляції токсичних газів;
- травма грудної клітини з контузією легенів;
- масивний плевральний випіт;
- пневмоторакс;
- інтерстиціальні хвороби легенів;
- муковісцидоз;
- прийом лікарських засобів, що впливають на дихальний центр (барбітурати, опіати);
- порушення нейром’язової регуляції акту дихання (правець, ботулізм, міастенія);
- пригнічення центральної нервової системи будь-якого генезу (кома, черепно-мозкова травма);
- демієлінізуючі захворювання;
- аномалії грудної клітини.
- відносно вузькі дихальні шляхи;
- будова грудної клітини;
- слабкий розвиток дихальної мускулатури.
Класифікація
- гіпоксемічна (характеризується відносно нормальною вентиляцією, але недостатньою оксигенацією тканин і зниженням парціального тиску кисню в крові менше 60 мм рт. ст.; розвивається при порушенні вентиляційно-перфузійних відносин, шунтуванні);
- гіперкапнічна (зустрічається при патології респіраторного тракту, дихальної мускулатури і грудної клітини; головним механізмом її розвитку є порушення вентиляції і збільшення парціального тиску вуглекислого газу в крові вище 50 мм рт. ст.);
- змішаний.
Основні симптоми
Клінічні прояви дихальної недостатності різноманітні і залежать від етіології і впливу порушень газообміну на функції і стан життєво важливих органів. При цьому специфічної симптоматики не існує.
- порушення загального стану у вигляді слабкості, пітливості;
- дихальні розлади (зміна частоти і глибини дихання, апное, роздування крил носа, участь в акті дихання допоміжної мускулатури, ціаноз, «свистяче дихання, ослаблення або відсутність дихальних шумів);
- порушення функціонування серцево-судинної системи (тахі – або брадикардія, підвищення або зниження артеріального тиску, аритмія, парадоксальний пульс);
- патологія центральної нервової системи (респіраторна енцефалопатія, кома, судоми).
- компенсація;
- субкомпенсація;
- декомпенсація.
На першій з них порушення газообміну компенсуються посиленою роботою дихальних м’язів і всього апарату зовнішнього дихання.
- задишка;
- зміна співвідношення між вдихом і видихом;
- западання податливих місць грудної клітки на вдиху (міжреберних проміжків, нижньої частини грудини, надключичних ямок).
На другій стадії організм вже повністю не справляється з наростаючою гіперкапнією і гіпоксемією. У хворих з’являються ознаки централізації кровообігу і серцево-судинні розлади.
- блідість шкіри;
- ціаноз;
- тахікардія;
- артеріальна гіпертензія.
Стадія декомпенсації зумовлена тканинною гіпоксією та метаболічним ацидозом.
- зниження артеріального тиску і частоти серцевих скорочень;
- аритмія;
- порушення свідомості (кома);
- судома;
- зупинка дихання.
Часто при гострій ДН в організмі дитини не встигає спрацьовувати механізми компенсації, тому клінічна картина захворювання залежить від концентрації в крові і тканинах кисню і вуглекислого газу.
Клінічні ознаки дихальної недостатності розрізняються в залежності від віку. У дошкільнят і школярів легко діагностувати ознаки втоми, слабкості, порушення інтелектуальної функції. У грудних дітей найчастіше спостерігається зниження активності, дратівливість і судоми.
Обструкція дихальних шляхів у дітей
Однією з найпоширеніших причин гострої дихальної недостатності у дітей є блокування дихальних шляхів, що заважає нормальному обміну газів. Цей стан може виникнути через різні захворювання та пошкодження.
При гострому епіглотиті на початку хвороби переважають симптоми гострої респіраторної інфекції, такі як лихоманка, інтоксикація, порушення голосу та біль в горлі. Проте протягом кількох годин ці симптоми загострюються і можуть призвести до повного блокування гортані. У такому випадку дитина знаходиться у незручному положенні, сидячи з вигнутою шиєю, її дихання супроводжується свистливим звуком і виникає сильна слинотеча. Стан дитини вважається тяжким і вимагає негайної медичної допомоги.
Ларинготрахеїт, що стенозує дихальні шляхи, розвивається у дітей дошкільного віку протягом перших 24-48 годин після захворювання на респіраторну інфекцію, таку як грип, парагрип або аденовірусів. Головною причиною розладів дихання є набряк гортані, який виникає нижче рівня голосових зв’язок, що зменшує діаметр дихальних шляхів та ускладнює рух повітря. При подальшому розвитку цього патологічного процесу може виникнути недостатність оксигену, накопичення вуглекислого газу в організмі і, в крайньому випадку, асфіксія.
- при 1 ступені у дитини спостерігається інспіраторна задишка, загальне занепокоєння;
- 2 ступінь проявляється стридорозним диханням (яке чутно на відстані), збудженням, непостійним ціанозом, втягненням податливих місць грудної клітини на вдиху;
- при 3 ступені задуха стає більш вираженою, дихання стає аритмічним, свідомість – змішаною; з’являється постійний акроціаноз, порушення серцевого ритму;
- 4 ступінь характеризується поверхневим диханням, розлитим ціанозом, брадикардією, комою і асфіксією.
Першими симптомами цього захворювання є осиплість голосу та приступоподібний кашель, що іноді називається “гавкаючим”. Зі зростанням набряку дихання ускладнюється, воно стає шумним, і до процесу дихання долучається допоміжна м’язова система.
- обструктивний бронхіт і бронхіоліт;
- пневмонія;
- бронхіальна астма;
- отруєння сполуками фосфору та ін.
Основними механізмами бронхіальної обструкції при цих захворюваннях є:
- спазм гладком’язових волокон бронхів;
- дискінезія бронхів;
- виражений набряк їх стінки;
- посилена секреція слизового секрету бронхіальними залозами;
- його накопичення в просвіті бронхів і засихання в кірки.
Успішність лікування стенозуючого ларинготрахеїту залежить від своєчасності проведених заходів. У випадках легкого і середнього стенозу зазвичай достатньо призначення кортикостероїдів, антибіотиків та оксигенотерапії. Однак, при наростаючій дихальній недостатності, може знадобитися інтубація трахеї та штучна вентиляція легень.
Обструктивний бронхіт частіше спостерігається у дітей молодшого віку, тоді як бронхіоліт в основному вражає дітей першого року життя. Захворювання розпочинається гостро з підвищенням температури, задишкою та тривогою. При прослуховуванні легенів чути сухі свистячі хрипи на фоні послабленого дихання.
Гострий напад бронхіальної астми також може спричинити розвиток дихальної недостатності. Клінічно він проявляється утрудненим або свистячим диханням, утрудненим видихом та кашлем. Тяжкість нападу може варіюватися.
При важкому перебігу нападу хворі стають збудженими, наляканими та змушені приймати незручне положення. Свистяче дихання можна чути навіть на відстані. Експіраторна задишка стає дуже виразною. Для полегшення нападу призначаються бронхолітичні засоби та кортикостероїди для інгаляційного використання. У важких випадках може знадобитися системне введення стероїдних гормонів та інтенсивна терапія.
Діагностика
Запідозрити наявність ДН у дитини лікар може на підставі клінічних даних і результатів об’єктивного обстеження. Якщо у нього з’явилися підозрілі симптоми, то для підтвердження діагнозу необхідно провести аналіз газового складу крові.
- парціальний тиск кисню і вуглекислого газу;
- сатурацію гемоглобіну киснем (насичення);
- рН крові;
- додатково – карбокси – і метгемоглобін.
Слід зазначити, що у зв’язку з різними проявами дихальної недостатності на етапі діагностики можуть виникати труднощі у правильній оцінці тяжкості стану пацієнта.
- Сільвермана (використовується в діагностиці респіраторного дистрес-синдрому);
- Флетчера (застосовується при бронхіоліті);
- Даунса (необхідна для оцінки тяжкості нападу бронхіальної астми) та ін.
Принципи лікування
- усунення її причини;
- нормалізація прохідності повітроносних шляхів і газообміну;
- корекція виявлених розладів.
Так, для усунення механічної обструкції респіраторного тракту необхідно витягти сторонній предмет, при пневмонії та інших інфекційних процесах ефективно призначення антибіотиків, при плевриті і пневмотораксі необхідно дренування плевральної порожнини.
Всі лікувальні заходи, що проводяться при дихальній недостатності, можна умовно розділити на загальні і специфічні.
- підтримання нормальної температури тіла;
- надання хворому найбільш вигідного положення (напівсидячи, лежачи на животі);
- достатнє харчування і підтримання водного балансу;
- профілактика інфекцій.
- забезпечення прохідності дихальних шляхів (аспірація вмісту ротоглотки і установка воздуховода, застосування бронхолітиків, інтубація трахеї, трахеостомія);
- оксигенотерапія (здійснюється через носові канюлі або прості маски з метою нормальної оксигенації тканин);
- введення лікарських речовин в організм інгаляційним шляхом;
- респіраторна підтримка (ШВЛ).
Прогноз
Прогноз у випадках дихальної недостатності у дітей залежить від причини, важкості хвороби та надання своєчасної медичної допомоги. При своєчасному виявленні патології і належному лікуванні стан дитини швидко покращується. Однак у випадках серйозної дихальної недостатності, особливо якщо неможливо вилікувати основну причину, прогноз може бути серйозним.
Якщо у дитини виникають перші ознаки гострої дихальної недостатності, такі як задишка у стані спокою або утруднене дихання, негайно слід викликати швидку медичну допомогу. Після цього дитину потрібно госпіталізувати в інфекційний або пульмонологічний стаціонар для подальшого лікування та спостереження.
